1 Samuel 20 — Ukrainian Bible 2004 (Патріарха Філарета)

1Давид утік з Навафа біля Рами і прийшов і сказав Іонафану: що зробив я, у чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він шукає душі моєї?

2І сказав йому [Іонафан]: ні, ти не помреш; ось, батько мій не робить ні великої, ні малої справи, не відкривши вухам моїм; для чого ж би батькові моєму ховати від мене цю справу? цього не буде.

3Давид клявся і говорив: батько твій добре знає, що я знайшов благовоління в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: «нехай не знає про те Іонафан, щоб не засмутився»; але живий Господь і жива душа твоя! один тільки крок між мною і смертю.

4І сказав Іонафан Давиду: чого бажає душа твоя, я зроблю для тебе.

5І сказав Давид Іонафану: ось, завтра новомісяччя, і я повинен сидіти з царем за столом; але відпусти мене, і я сховаюся в полі до вечора третього дня.

6Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: «Давид відпросився в мене сходити у своє місто Вифлеєм; тому що там річне жертвоприношення всього роду його».

7Якщо на це він скаже: «добре», то мир рабові твоєму; а якщо він розгнівається, то знай, що зла справа вирішена ним.

8Ти ж зроби милість рабові твоєму, — тому що ти прийняв раба твого в завіт Господній з тобою, — і якщо є яка провина на мені, то умертви ти мене; навіщо тобі вести мене до батька твого?

9І сказав Іонафан: ніяк не буде цього з тобою; тому що, коли я довідаюся напевно, що батько мій вирішив зробити злу справа над тобою, то невже не сповіщу тебе про це?

10І сказав Давид Іонафану: хто сповістить мене, якщо батько твій відповість тобі суворо?

11І сказав Іонафан Давиду: йди, вийдемо в поле. І вийшли обидва в поле.

12І сказав Іонафан Давиду: живий Господь Бог Ізраїлів! я завтра близько цього часу, або післязавтра, випитаю у батька мого; і якщо він прихильний до Давида, і я тоді ж не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми,

13нехай те і те зробить Господь з Іонафаном і ще більше зробить. Якщо ж батько мій замишляє зробити тобі зло, і це відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром: і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм!

14Але і ти, якщо я буду ще живий, зроби мені милість Господню.

15А якщо я помру, то не відніми милости твоєї від дому мого повіки, навіть і тоді, коли Господь знищить з лиця землі усіх ворогів Давида.

16Так уклав Іонафан завіт з домом Давида і сказав: нехай стягне Господь з ворогів Давида!

17І знову Іонафан клявся Давиду своєю любов’ю до нього, тому що любив його, як свою душу.

18І сказав йому Іонафан: завтра новомісяччя, і про тебе запитають, тому що місце твоє буде не зайняте;

19тому на третій день ти спустись і поспіши на те місце, де ховався ти колись, і сядь біля каменя Азель;

20а я в той бік пущу три стріли, начебто стріляючи в ціль;

21потім пошлю отрока, говорячи: «піди, знайди стріли»; і якщо я скажу отроку: «ось, стріли позаду тебе, візьми їх», то прийди до мене, тому що мир тобі, і, живий Господь, нічого тобі не буде;

22якщо ж так скажу отрокові: «ось, стріли перед тобою», то ти йди, бо відпускає тебе Господь;

23а того, про що ми говорили, я і ти, свідок Господь між мною і тобою повіки.

24І сховався Давид на полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати.

25Цар сів на своєму місці, за звичаєм, на сідалище біля стіни, й Іонафан встав, і Авенир сів поруч із Саулом; місце ж Давида залишилося вільним.

26І не сказав Саул у той день нічого, тому що подумав, що це випадковість, що Давид нечистий, не очистився.

27Настав і другий день новомісяччя, а місце Давида залишалося вільним. Тоді сказав Саул синові своєму Іонафану: чому син Ієссеїв не прийшов на обід ні вчора, ні сьогодні?

28І відповів Іонафан Саулу: Давид відпросився в мене у Вифлеєм;

29він сказав: «відпусти мене, тому що у нас у місті родинне жертвоприношення, і мій брат запросив мене; отже, якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, сходжу я і побачуся зі своїми братами»; тому він і не прийшов на обід царя.

30Тоді сильно розгнівався Саул на Іонафана і сказав йому: сину негідний і непокірливий! хіба я не знаю, що ти подружився із сином Ієссеєвим на сором собі і на сором матері твоїй?

31бо в усі дні, доки син Ієссеїв буде жити на землі, не устоїш ні ти, ні царство твоє; тепер же пошли і приведи його до мене, тому що він приречений на смерть.

32І відповів Іонафан Саулу, батькові своєму, і сказав йому: за що умертвляти його? що він зробив?

33Тоді Саул кинув спис у нього, щоб уразити його. І Іонафан зрозумів, що батько його наважився убити Давида.

34І встав Іонафан з-за столу у великому гніві і не обідав на другий день новомісяччя, тому що уболівав за Давида і тому що скривдив його батько його.

35На другой день уранці вийшов Іонафан у поле, в час, який призначив Давиду, і малий отрок з ним.

36І сказав він отрокові: біжи, шукай стріли, які я пускаю. Отрок побіг, а він пускав стріли так, що вони летіли далі отрока.

37І побіг отрок туди, куди Іонафан пускав стріли, і закричав Іонафан услід отрокові і сказав: дивися, стріла перед тобою.

38І знову кричав Іонафан вслід отрокові: скоріше біжи, не зупиняйся. І зібрав отрок Іонафанів стріли і прийшов до свого господаря.

39Отрок же не знав нічого; тільки Іонафан і Давид знали, у чому справа.

40І віддав Іонафан зброю свою отрокові, який був при ньому, і сказав йому: йди, віднеси в місто.

41Отрок пішов, а Давид піднявся з південного боку й упав лицем своїм на землю і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали обоє разом, але Давид плакав сильніше.

42І сказав Іонафан Давиду: йди з миром; а в чому клялися ми обоє ім’ям Господа, говорячи: «Господь нехай буде між мною і між тобою, і між сіменем моїм і сіменем твоїм», те нехай буде повік.

43І встав [Давид] і пішов, а Іонафан повернувся в місто.