Acts 7 — Ukrainian 1871 (Куліша та Пулюя)

10і визволив його з усякого горя його, і дав йому ласку та премудрість перед Фараоном, царем Єгипецьким; і настановив його той правителем над Єгиптом і над усією господою своєю.

11Прийшла ж голоднеча на всю землю Єгипецьку та Канаанську, та горе велике; і не знайшли поживи отцї наші.

12Почувши ж Яков, що є пшениця в Єгиптї, післав отцїв наших найперш.

13А другого разу був пізнаний Йосиф од братів своїх; і став ся знаним Фараонові рід Йосифів.

14Піславши ж Йосиф, прикликав батька свого Якова і всю родину свою, сїмдесять і пять душ.

15Прийшов же Яков у Єгипет, і вмер, він і отцї наші,

16і перенесено їх у Сихем, і положено в гробі, що купив Авраам цїною срібла в синів Ємора Сихемевого.

17Як же наближував ся час обітування, котрим кляв ся Бог Авраамові, ріс народ і намножувавсь у Єгиптї,

18аж поки настав инший цар, що не знав уже Йосифа.

19Сей, хитрий проти роду нашого, мучив отцїв наших, щоб викидали дїток своїх, щоб не бути їм живими.

20Того часу родивсь Мойсей, і був угоден Богу; годовано його три місяцї в хатї батька його.

21Як же викинуто його, взяла його дочка Фараонова, й вигодувала його собі за сина.

22І навчивсь Мойсей усієї Єгипецької мудрости, був же потужний у словах і в дїлах.

23Як же сповнивсь йому сороколїтний час, забажало серце його одвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.

24І, побачивши одного обиженого, уступив ся за него, тай помстив ся за обиженого, вбивши Єгиптянина.

25Думав же, що зрозуміють брати його, що Бог його рукою дає їм спасеннє; вони ж не зрозуміли.

26Другого ж дня явив ся їм, як бились, і приводив їх до поєднання, говорячи: Мужі, ви брати; за що ви обижаєте один одного?

27Той же, що обижав ближнього, відопхнув його, кажучи: Хто тебе настановив князем і суддею над нами?

28Чи й мене хочеш убити, як убив єси вчора Єгиптянина?

29Утїк же Мойсей за словом сим, і зайшов у землю Мадиямську, де зродив двох синів.

30А як уплило сорок років, явивсь йому в пустинї під горою Синаєм ангел Господень у поломї огняного куща.

31Мойсей же побачивши дивувавсь видїннєм; як же приступив він, щоб придивитись, роздав ся голос Господень до него:

32Я Бог отцїв твоїх, і Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів. Затрусившись же Мойсей, не одважив ся придивлятись.

33Рече ж йому Господь: Роззуй обувє ніг твоїх, бо місце, на котрому стоїш, - земля сьвята.

34Дивившись видїв я муку народу мого в Єгиптї, і стогнаннє його чув я, і зійшов визволити його. І тепер іди, пішлю тебе в Єгипет.

35Сього Мойсея, котрого відцурались вони, кажучи: хто тебе настановив князем та суддею над нами? сього Бог князем і збавителем післав рукою ангела, що явивсь йому в кущі (корчі).

36Сей вивів їх, робивши чудеса та ознаки в Єгиптї, й на Червоному морі, і в пустинї сорок років.

37Се той Мойсей, що сказав синам Ізраїлевим: Поставить вам Господь Бог ваш пророка з братів ваших, як мене; Його слухайте.

38Се той, що був у зборі в пустинї з ангелом, котрий промовляв до него на горі Синаї, та з отцями нашими, що прийняв живі слова, щоб дати нам.

39Котрому не хотїли слухняними бути отцї наші, а відопхнули його, і обернулись серцем у Єгипет,

40говорячи Ааронові: Зроби нам богів, котрі б ійшли перед нами; бо Мойсей той, що вивів нас із Єгипту, не знаємо, що стало ся з ним.

41І зробили телця в днї ті, і приносили посьвяти ідолу, і втїшались дїлами рук своїх.

42Одвернув ся ж Бог і попустив їх кланятись воїнству небесному, як написано в книзї пророків: Хиба заколене та посьвяти приносили ви менї сорок років у пустинї, доме Ізраїлїв?

43Нї, ви підняли намет Молохів і зорю бога вашого Ремфана, боввани, що поробили на поклоненнє їм; і переселю я вас дальш Вавилона.

44Намет сьвідчення був у отцїв наших у пустинї, як звелїв Той, хто глаголав Мойсейові зробити його по взорцеві, який бачив.

45Котрий також узявши отцї наші винесли з Ісусом у державу поган, що прогнав Бог од лиця отцїв наших, аж до днїв Давидових.

46Котрий знайшов ласку перед Богом, і просив, щоб знайти намет для Бога Якового.

47Соломон же збудував йому храм.

48Тільки ж Вишнїй не в рукотворних церквах домує, як глаголе пророк:

49Небо менї престол, а земля підніжок ніг моїх; який храм збудуєте менї? рече Господь, або яке місце відпочинку мого?

50Хиба не моя рука зробила се все?

51Люде тугошиі і необрізані серцем і ушима, ви завсїди Духові сьвятому противитесь; як батьки ваші, так і ви.

52Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повбивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками й убийцями стались.

53Ви прийняли закон через розпорядки ангелів, та й не хоронили його.

54Почувши ж се, запалали серцем своїм, і скреготали зубами на него.

55Він же, будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правицї у Бога,

56і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога.

57Вони ж закричали голосом великим, позатуляли уші свої, та й кинулись однодушно на него,

58і, випровадивши за город, укаменували його; а сьвідки поклали одежу свою у ногах у молодця, званого Савлом,

59і каменували Стефана, молячогось і глаголючого: Господи Ісусе, прийми дух мій.

60Приклонивши ж колїна, покликнув голосом великим: Господи, не постав їм сього за гріх. І, се промовивши, уснув.