Nehemiah 9

Ukrainian Bible 2006 (Oleksandr Gizha)

← Chapter 8 Jump to: Chapter 10 →

1Двадцять четвертого дня цього місяця зібралися всі сини Ізраїлеві в пості та у веретищах, і з попелом на головах своїх, із порохом на них.

2І відділилося сім’я Ізраїлеве від усіх народів, і підвелися, і сповідалися за гріхи свої і за злочини батьків своїх.

3І стояли на своєму місці, і чверть дня читали з книги Закону Господнього, Бога свого, і чверть сповідалися і поклонялися Господові, Богові своєму.

4І стали на звищене місце левитів: Ісус і Бані, і Кадміїл, Шеванія, Бунні, Шеревея, Бані, Кенані, і кликали дужим голосом до Господа, Бога свого.

5І сказали левити Ісус і Кадміїл, Бані, Хашавнія, Шеревея, Годійя, Шеванея, Пехатія: Підведіться, прославте і благословіть Господа, Бога свого, од віку і до віку. І буде благословенним ймення Твоєї слави, бо Ти піднесений над усіляким благословенням і похвалою.

6Ти, Господе, єдиний, Ти витворив небо, небеса небес, і все військо їхнє, землю і все, що на ній, моря, і все, що в них, і Ти живиш усе це, і небесне військо Тобі поклоняється.

7Ти Сам, Господе Боже, вибрав Аврама, і вивів його з Ура халдеїв, і дав йому ім’я Авраам.

8І знайшов серце його вірним перед Тобою, і склав з ним заповіта, щоби дати насінню його землю ханаанеїв, хеттеїв, амореїв, періззеїв, євусеїв і ґірґашеїв. І Ти дотримався слова Свого; тому що Ти праведний.

9Ти побачив бідування батьків наших у Єгипті, і почув волання їхнє біля Червоного моря;

10І явив ознаки та дива над фараоном, і над усіма служниками його, і над усім народом країни його, бо Ти знав, що вони зарозуміло поводилися з ними, і вчинив Ти Собі ім’я до цього дня.

11Ти море розтяв перед ними, і вони пройшли посеред моря суходолом, а тих, що наздоганяли їх, Ти кинув у глибини, мов камінь до могутньої води.

12У стовпі хмарини Ти проводив їх удень, і в стовпі вогню – уночі, щоб освітлювати їм дорогу, котрою мали йти.

13І зійшов Ти на гору Сінай, і говорив з ними і розмовляв з ними з неба, і дав їм справедливе право та справедливі суди, настанови і заповіді доброзичливі.

14І відкрив їм святу Твою суботу, і заповіді, і настанови, і Закон зголосив через служника Твого Мойсея.

15І хліб з неба Ти дав їм у голоді їхньому, і воду зі скелі джерелив їм у спразі їхній, і сказав їм, щоб вони пішли й оволоділи землею, котру Ти обіцяв їм, присягаючись дати їм.

16Але вони і батьки наші виявили впертість, і шию свою мали твердою, і не дослухалися заповідей Твоїх;

17Не захотіли підкоритися, і не пам’ятали пречудових діянь Твоїх, котрі Ти учиняв серед них, але тримали шиї свої твердими, і, повставши, настановили вождя, аби навернутися в рабство своє. Однак Ти Бог, що любить прощати, ласкавий і милосердний та довготерпеливий, Ти повільний на гнів, і по великій милості не залишив їх.

18І хоч вони зробили собі литого бичка, і сказали: Ось бог твій, котрий вивів тебе з Єгипту, і хоч удавалися до великих заколотів,

19Але Ти, за великим милосердям Твоїм, не залишав їх у пустелі; стовп хмарини не відходив од них удень, аби проводити їх у дорозі, і стовп вогню уночі, щоб освітлювати їм шлях, по котрому мали йти.

20І Ти дав їм Духа Твого доброго, щоб наставляти їх, і манну Твою не боронив устам їхнім, і воду давав їм для спраги їхньої.

21Сорок років Ти підтримував їх у пустелі; вони ні в чому не мали нестачі, одежа їхня не відала зносу, і ноги їхні не пухли.

22І Ти дав їм царства та народи, і розподілив їм за спадком, і вони оволоділи землею Сигона, землею царя хешбонського, і землею Оґа, царя башанського.

23І синів їхніх Ти розмножив, як зорі небесні, і ввів їх до краю, котрого Ти обіцяв батькам їхнім, що вони прийдуть володіти ним.

24І увійшли сини їхні, і оволоділи землею, і Ти підкорив їм мешканців краю, ханаанеїв, і віддав їх в руку їхню, і царів їхніх, і народи краю, щоб вони вчинили з ними за своєю волею.

25І здобули вони укріплені міста і родючу землю, і забрали в своє володіння доми, виповнені всіляким добром, витесані з каменя водозбори, виноградні і оливкові сади, і багато дерев плодових, вони їли, насичувалися, повніли, і насолоджувалися за великою благодаттю Твоєю.

26І стали непокірними і збунтувалися супроти Тебе, і зневажили Закон Твій, убивали пророків Твоїх, котрі умовляли навернутися до Тебе, і вдавалися до великих образ.

27За те Ти віддав їх у руки ворогів їхніх, котрі чинили їм утиски. Та коли у важкі їхні часи вони волали до Тебе, Ти вислуховував їх на небесах, і, за значним милосердям Твоїм, давав їм рятівників, і вони рятували їх від руки ворогів їхніх.

28Та коли починали жити в мирі, то знову вдавалися до лихого перед Тобою, і Ти віддавав їх до рук ворогів їхніх, і вони панували над ними. Та коли вони знову волали до Тебе, Ти вислуховував їх з небес, і за великим Твоїм милосердям, визволяв їх упродовж багатьох літ.

29Ти нагадував їм, щоб навернулися до Закону Твого, але вони чинили зарозуміло, і не дослухалися заповідей Твоїх, і грішили супроти настанов Твоїх, за котрими існував би чоловік, якби виконував їх; і хребта свого учиняли твердим, і шию свою мали твердою, і не корилися.

30Наджидаючи їхнього навернення, Ти зволікав упродовж багатьох літ, і нагадував їм Духом Твоїм через пророків Твоїх, але вони не корилися. І Ти віддав їх в руки народів земель.

31Проте, за великим милосердям Твоїм, Ти не винищив їх до решти, і не залишав їх, тому що Ти Бог щедрий і милосердний.

32І нині, Боже наш, Боже Великий, Могутній і Грізний, що зберігаєш заповіта і милість, нехай не буде малим перед лицем Твоїм все страждання, котре спіткало нас, царів наших, князів наших, і священиків наших, і пророків наших, і батьків наших і увесь народ Твій, від днів царів асирійських аж до цього дня.

33У всьому, що спіткало нас, Ти праведний, тому що Ти вчиняв за правдою, а ми завинили.

34Царі наші, князі наші, священики наші, і батьки наші не виконували Закону Твого, і не дотримувались заповідей Твоїх, і свідчень Твоїх, котрими Ти свідчив супроти них.

35І в царстві своєму, у великому добрі Твоєму, котре Ти чинив їм, і на широкополій та родючій землі, котру Ти відділив їм, вони не служили Тобі, і не відвернулися од лихих діянь своїх.

36І ось, ми нині раби на тій землі, котру Ти дав батькам нашим, щоб харчуватися її плодами і її добром, ось, ми тепер раби.

37І врожаї свої вона примножує для царів, котрим Ти підкорив нас за гріхи наші. І тілами нашими, і худобою нашою вони володіють за своїм свавіллям, і ми у великих тіснотах.

38Через усе це ми даємо тверду обіцянку, і підписуємо, і на підписові печатка князів наших, левитів і священиків наших.

← Chapter 8 Jump to: Chapter 10 →