John 12 — Ukrainian Bible 2006 (Oleksandr Gizha)

1За шість днів до Пасхи прийшов Ісус до Віфанії, де був Лазар, померлий, котрого Він воскресив із мертвих.

2Там приготували Йому вечерю, і Марта прислуговувала, а Лазар був серед тих, що посідали з Ним до столу.

3А Марія взяла посудину з вельми дорогим нардовим миром, помастила Ісусові ноги і обтерла своїм волоссям ноги Його; і дім виповнився чудовими пахощами від мира.

4Тоді один з учнів Його, Юда Іскаріот, син Симона, котрий хотів зрадити Його, сказав:

5А чому було б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати жебракам?

6А сказав він так не тому, що піклувався про вбогих, а тому, що був крадієм. Він мав у себе скриньку і носив те, що туди опускали.

7А Ісус сказав: Залиште її: вона зберегла це на день похорону Мого;

8Бо жебраків завжди маєте біля себе, а Мене – не завжди.

9Чимало юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса; їм також хотілося побачити Лазаря, котрого Він воскресив із мертвих;

10А першосвященики поклали собі убити також і Лазаря,

11Тому що через нього багато юдеїв приходили і увірували в Ісуса.

12Другого дня багато народу, який прийшов на свято, зачувши, що Ісус іде до Єрусалиму,

13Взяли пальмові гілки, вийшли назустріч Йому і вигукували: Осанна! Благословенний Цар Ізраїлів, що приходить в ім’я Господнє.

14А Ісус, знайшовши молодого віслюка, сів на нього, як написано:

15Не бійся, донько Сіонова! То Цар твій приходить, сидячи на молодому віслюкові.

16Учні Його спочатку не втямили цього; та коли прославився Ісус, тоді пригадали, що так було про Нього написано, і це вчинили Йому.

17А народ, який був з Ним передніше, свідчив, що Він викликав з гробу Лазаря і воскресив його з мертвих;

18Тому й зустрів Його народ, бо вже чув, що Він звершив це диво.

19Тим часом, фарисеї гомоніли поміж собою: Чи бачите, що не встигаєте анічого? Цілий світ іде за Ним.

20Із тих, що прийшли поклонятися на свято, були деякі греки;

21Вони підійшли до Пилипа, котрий був із Віфсаїди Галілейської, і просили його, кажучи: Пане, ми хочемо побачити Ісуса.

22Пилип прийшов і сказав про це Андрієві; і потім Андрій та Пилип повідали про це Ісусові.

23А Ісус сказав їм у відповідь: Прийшла година прославитися Синові Людському.

24Істинно, істинно кажу вам: Якщо пшеничне зерно, яке впаде в землю, не помре, то залишиться одне; а якщо помре, то рясно принесе плоду.

25Хто любить життя своє, погубить його; а той, хто ненавидить життя своє в світі цьому, збереже його в життя вічне.

26Хто Мені слугує, нехай іде за Мною, і де Я, там і служник Мій буде; хто Мені слугує, того пошанує Батько Мій.

27Душа Моя зараз затривожилася: і що маю сказати? Батьку! Захисти Мене від цієї години? Але на цю подію якраз Я прийшов цієї години.

28Отче! Прослав ймення Твоє! Тоді прилинув з неба голос: І прославив, і ще прославлю.

29Народ, який стояв і чув це, гомонів: Це грім. А інші казали: Ангел звертався до Нього.

30Ісус на те сказав: Не для Мене був той голос, але для народу.

31Нині суд світові цьому; нині князь світу цього буде вигнаний геть.

32І коли Я піднесений буду від землі, усіх наверну до Себе.

33Це Він казав, даючи знати, якою смертю Він помре.

34Народ відповідав Йому: Ми чули із закону, що Христос живе вічно; чому ж Ти запевняєш, що Син Людський має піднестися? Хто це – Син Людський?

35Тоді Ісус сказав їм: Ще на короткий час світло є з вами; ходіть, доки є світло, щоб не обгорнула вас пітьма; бо той, хто ходить у пітьмі, не знає, куди йде.

36Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб могли бути синами світла. Сказавши це, Ісус відійшов і утаємничився від них.

37Багато див звершив Він перед ними, а вони не вірували в Нього,

38Нехай же справдиться слово Ісаї пророка: Господе! Хто повірить почутому від нас, і кому відкрилося рамено Господнє?

39А вони через те не могли вірувати, що, як ще сказав Ісая,

40Народ цей засліпив очі свої, і закам’янів серцем своїм, нехай же не бачать очима, і не зрозуміють серцем, і не навернуться, щоб Я уздоровив їх.

41Це сказав Ісая, коли бачив славу Його, і свідчив про Нього.

42А втім, чимало й старшин увірувало в Нього, але через фарисеїв не сповідували, щоб не бути відлученими од синагоги;

43Бо полюбили дужче славу людську, аніж славу Божу.

44А Ісус проголосив і сказав: Хто вірує в Мене не в Мене вірує, але в Того, Хто послав Мене;

45І хто бачить Мене, бачить Того, Хто послав Мене.

46Я, світло, прийшов у світ, аби кожний, хто вірує в Мене, не залишився в пітьмі.

47І якщо хтось почує Мої слова і не повірить, Я не суджу Його: бо Я прийшов не судити світ, але врятувати світ.

48А той, хто відцурається од Мене і не прийме слів Моїх, має суддю собі: Слово, котре Я виповідав, воно буде судити його останнього дня;

49Бо Я казав не від Себе, але Батько, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що сказати, і що повідувати;

50І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отож, що Я кажу, повідую, як сказав Мені Батько.