Judges 20 — Ukrainian Bible 2006 (Oleksandr Gizha)

5І зворохобилися супроти мене мешканці Ґів’ї, і оточили через мене дім уночі. Мали намір забити мене і наложницю мою замордували так, що вона померла.

6Я взяв наложницю мою, розітнув її, і послав її (члени її) по всіх краях володіння Ізраїлевого: тому що вони вчинили розпусту та гидоту серед Ізраїля.

7Тому ви всі, сини Ізраїля, порадьтеся щодо цієї справи і вирішіть її чин.

8І обурився увесь народ, як один чоловік, і сказав: Не підемо ніхто в шатро своє, і не зайдемо ніхто в оселю свою!

9І вчинимо нині з Ґів’ї отак: Підемо на неї за жеребом.

10І візьмемо по десятеро чоловіків на сотню від усіх колін Ізраїля, по сто на тисячу, і по тисячі від десяти тисяч, щоб вони принесли харчів для народу, котрий піде супроти Ґів’ї Беньямінової, покарати її за ту гидоту, котру вони вчинили в Ізраїлі.

11І зібралися всі ізраїльтяни супроти міста, одностайно, мов один чоловік.

12І послали коліна Ізраїлеві в кожне коліно Беньямінове сказати: Яку це гидоту вчинено у вас!

13Видайте розбещених отих людей, котрі в Ґів’ї; ми заб’ємо їх, і викорінемо зло в Ізраїлі. Але сини Беньямінові не хотіли дослухатися до голосу братів своїх, синів Ізраїля.

14А зібралися сини Беньямінові до Ґів’ї, аби піти війною супроти синів Ізраїля.

15І було того дня синів Беньямінових, які зібралися з міст, двадцять шість тисяч чоловік, що оголюють меча; окрім того, із мешканців Ґів’ї прийшло сімсот добірних мужів.

16Із усього народу цього було сімсот чоловіків добірних, котрі були лівшами, і всі ці, кидаючи з пращі каміння на волос, не хибили.

17А ізраїльтян, крім синів Беньямінових, було чотириста тисяч чоловіків, які оголюють меча; і всі вони були придатні для війни.

18І підвелися, і пішли у дім Божий, і молилися до Бога, і сказали сини Ізраїля: Хто з нас передніше піде на війну з синами Беньяміновими? І сказав Господь: Юда піде попереду.

19І підвелися сини Ізраїля рано-вранці, і отаборилися біля Ґів’ї.

20І рушили ізраїльтяни на війну супроти Беньяміна, і стали сини Ізраїля в бойові лави поблизу Ґів’ї.

21І вийшли сини Беньямінові з Ґів’ї, і поклали того дня двадцять дві тисячі ізраїльтян на землю.

22Але народ ізраїльський збадьорився і знову стали в бойові лави на тому місці, де стояли попереднього дня.

23І рушили сини Ізраїля, і плакали перед Господом до вечора, і прикликали Господа: Чи розпочинати мені бій з синами Беньяміна, брата мого? Господь сказав, – Рушайте супроти нього!

24І підступили сини Ізраїля до синів Беньямінових другого дня.

25Беньямін вийшов супроти них із Ґів’ї другого дня, і ще поклали на землю вісімнадцять тисяч мужів з синів Ізраїля, що оголювали меча.

26Тоді всі сини Ізраїля і увесь народ пішли, і прийшли в дім Божий і, сидячи там, плакали перед Господом, і постилися того дня до вечора, і принесли приношення всеспалення і мирні приношення перед Господом.

27І зверталися сини Ізраїля до Господа (в той час Ковчег Заповіту знаходився там),

28І Пінхас, син Єлеазара, Ааронового сина, стояв тоді перед ним: Чи виходити мені іще на бій з синами Беньяміна, брата мого, чи ні? Господь сказав: Рушайте: Я завтра віддам його в руки ваші.

29І поставив Ізраїль засідку довкола Ґів’ї.

30І пішли сини Ізраїля на синів Беньямінових третього дня, і вишикувалися в бойові лави супроти Ґів’ї, як і раніше.

31Сини Беньямінові виступили супроти народу і відійшли од міста, і почали, як передніше, вбивати з народу на дорогах, з котрих одна піднімається до Божого дому, а одна до Ґів’ї у полі, і вбили близько тридцяти чоловіків з Ізраїля.

32І сказали сини Беньямінові: Вони падають перед нами, як передніше. А сини Ізраїля сказали: Будемо втікати від них і відтягнемо їх від міста на шляхи.

33І всі ізраїльтяни підвелися зі свого місця і влаштувалися у Баал-Тамарі, а Ізраїлева засідка рушила зі свого місця із луків Ґів’ї.

34І прийшли перед Ґів’ї десять тисяч вояків одбірних із усього Ізраїля, і розпочалася жорстока січа; але сини Беньямінові не знали, що на них чекає біда.

35І вдарив Господь Беньяміна перед ізраїльтянами, і поклали того дня ізраїльтяни з синів Беньяміна двадцять п’ять тисяч сто вояків, що оголили меч.

36Коли сини Беньяміна побачили, що вони зазнали поразки, тоді ізраїльтяни поступилися місцем синам Беньяміна; бо сподівалися на засідку, котру вони поставили поблизу Ґів’ї.

37А засідка заквапилася і поспішила до Ґів’ї, і стала до бою, і понищила все місто мечем.

38Тим часом, ізраїльтяни мали із засідкою домовлене гасло до нападу – стовп диму понад містом.

39Отож, коли ізраїльтяни відступили з поля бою, і Беньямін почав перемагати, і вигубив близько тридцяти ізраїльтян, бо, казали вони, знову падають вони перед нами, як і в першому бою;

40Тоді почав підноситися з міста дим стовпом. Беньямін озирнувся назад, і ось, дим від міста підноситься до неба.

41Ізраїльтяни повернулися, а Беньямін здивувався; бо побачив, що наближається до нього лихо.

42І кинулися вони навтіч від ізраїльтян по дорозі в пустелю; але січа переслідувала їх, а ті, що виходили з міста, нищили їх там.

43Оточили беньямінців, і переслідували їх до Менухи, і винищували до самого східного боку Ґів’ї.

44Полягло тоді Беньяміна вісімнадцять тисяч вояків – мужів хоробрих.

45А решта завернула і побігла в пустелю, до скелі Ріммон, а ізраїльтяни винищили на шляхах іще п’ять тисяч вояків, і гналися за ними до Ґідому, і ще вбили з них дві тисячі люду.

46А всіх синів Беньямінових, які впали того дня, було двадцять п’ять тисяч вояків, котрі оголювали меча, і всі вони були мужі міцні.

47І повернули ті, що залишилися, і втікали в пустелю, до скелі Ріммону, шістсот чоловік, і сиділи там на кам’яній горі Ріммон чотири місяці.

48А ізраїльтяни знову пішли до синів Беньямінових, і повбивали їх вістрям меча, і людей у місті, і скотину, все, що лише стрічалося, і все що було на шляху і міста, спалили вогнем.