Acts 27 — Ukrainian Bible (UKDER) 1992 - Велике Відкриття. Новий Завіт з додатком Псалмів і Притч

1Коли ж було рішено, щоб відплисти нам в Італію, то віддали Павла й інших в'язнів сотникові, з полку Августа, на ім'я Юлій.

2І сівши на корабель адрамітський, який мав пливти вздовж асійського узбережжя і причалити до кількох портів, — ми відпливли. Арістарх, македонянин з Солуня, був з нами.

3На другий день ми пристали в Сидоні, Юлій обходився з Павлом доброзичливо і дозволяв йому ходити до своїх друзів і користуватися їхньою опікою.

4А відчаливши звідти, ми припливли до Кіпру, бо вітри були супротивні.

5І, перепливши море проти Кілікії і Памфілії, припливли до Лікійської Міри.

6І там сотник знайшов корабель з Олександрії, який плив в Італію, і посадив нас на нього.

7Повільно плаваючи багато днів, і ледве порівнявшись з Кнідом, через несприятливий нам вітер, ми підпливли до Кріту при Салмоні.

8І коли ми ледве минули його, припливли до одного місця, яке зветься Добра Пристань, близько міста Ласея.

9Як проминуло багато часу, і плавання стало небезпечне, бо минув уже і піст, то Павло радив,

10кажучи їм: «Мужі, я бачу, що плавання буде з перешкодами і з великою втратою не тільки для вантажу і корабля, але і для нашого життя».

11Але сотник більше довіряв керманичеві та начальнику корабля, ніж словам Павла.

12А як пристань не була придатна до зимівлі, то більшість радила відпливти звідти, щоб, якщо можливо, дістатися до Фініка і перезимувати в пристані крітській, неприступній західним вітрам із півдня та з півночі.

13Коли ж повіяв південний вітер, то вони подумали, що одержали бажане, вирушили і попливли поблизу Кріту.

14Але незабаром зірвався бурхливий вітер, званий евроклідоном.

15Корабель схопило так, що він не міг чинити опір вітрові, і ми носилися, віддавшись хвилям.

16І натрапивши на якийсь острівець, званий Клавдою, ми ледве могли втримати човен.

17Коли ж витягли його, то намагалися всяким способом підв'язати корабель. А, боячись щоб не попасти на мілину, поспускали вітрила, і так нас носило вітром.

18А так як нас кидала сильна буря, то на другий день ми почали викидати вантаж.

19А на третій викидали своїми руками корабельне знаряддя.

20Та як багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і чимала буря налягала, то наостанку ми втратили всяку надію на наше врятування.

21І як довго не їли, то Павло став посеред них і сказав: «Мужі, треба було послухати мене і не відпливати від Кріту; і не зазнали б таких труднощів і шкоди.

22А тепер благаю вас, будьте бадьорі: бо ні одна душа з вас не загине, крім корабля.

23Бо явився мені цієї ночі ангел Бога, Якому я належу й Якому служу,

24і сказав: 'Не бійся, Павле, ти мусиш стати перед кесарем, і Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою'.

25Тому, мужі, будьте бадьорі, бо я вірю Богові, що буде так, як сказано мені.

26Нам належить бути викинутими на якийсь острів».

27Як прийшла чотирнадцята ніч, як ми носилися по Адріатичному морю, десь опівночі, моряки стали догадуватися, що наближаємося до якоїсь землі.

28І, вимірявши глибину, було двадцять сажнів. Потім на невеликій відстані вимірявши знову, було п'ятнадцять сажнів.

29І, побоюючись, щоб не натрапити на скелясті місця, закинули з корми чотири якорі і очікували дня.

30А коли моряки хотіли втекти з корабля і опускали рятувальний човен у море, вдаючи, що хочуть закинути якорі з носа,

31Павло сказав сотникові і воїнам: «Якщо моряки не залишаться на кораблі, то ви не зможете врятуватися».

32Тоді воїни перерізали канати рятувального човна, і він упав.

33Коли почало розвиднятись, Павло благав усіх приймати їжу, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви без їжі, очікуєте і нічого не споживаєте.

34Тому прошу вас, прийміть їжу, бо це для вашого рятунку, бо ніхто з вас ані волосини з голови не втратить».

35Сказавши це, він узяв хліб, подякував Богові перед усіма, розламав і почав їсти.

36Тоді всі підбадьорились і також прийняли їжу.

37А всіх нас було на кораблі двісті сімдесят шість душ.

38Коли всі наситились, почали облегшувати корабель, викидаючи пшеницю в море.

39А як настав день, то вони не могли розпізнати землі; та побачивши якусь затоку, яка мала пологий берег, до якого вирішили, якщо можна, причалити з кораблем.

40І піднявши якорі, попливли по морю, а одночасно розв'язали канати з керма і, поставивши мале вітрило за вітром, — попрямували до берега.

41Але натрапили на піщану мілину між двома течіями, і корабель загруз; ніс загруз і став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль.

42Воїни ж змовилися повбивати в'язнів, щоб ніхто, випливши, не втік.

43Та сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру, і звелів, щоб ті, хто вміє плавати, першими кидались у воду і виходили на берег.

44А решта, — хто на дошках, а хто на уламках корабля. І таким чином всі врятувалися на землю.